Щоб стати успішним бізнесменом, потрібно дивитися в майбутнє, мати безліч ідей і постійно втілювати їх в життя. Це один із рецептів успіху від Полицького Миколи Ярославовича – власника мережі магазинів фотодруку і канцтоварів «Сако» та батька трьох учнів Бізнес- школи «MiniBoss».
Сьогодні друкованою фотографією нікого не здивуєш, чого не скажеш про початок 90-х років. У той час не всі люди мали власні фотоапарати, а в Західній Україні взагалі кольорову друковану фотографію ще не виготовляли. Всі кольорові світлини українців з фотоплівки друкувалися в Польщі. Полицький Микола Ярославович тоді зі свого хобі – фотографії – започаткував справу свого життя, яка сьогодні дала старт досить успішному бізнесу і розвитку ще багатьох бізнес-напрямків.
Ми знаємо, що сьогодні ви успішний підприємець. Розкажіть, коли у вас виникли перші бізнес-ідеї, хто був поруч, хто підтримував вашу ініціативу? Як ви відкрили бізнесмена в собі?
На другому курсі в інституті мама давала мені 10 карбованців на тиждень, а батьки, будучи простими робочими, для цього навіть відмовляли собі в багатьох речах. Я це розумів. Мені 10-и карбованців вистачало суто на те, щоб поїсти в інституті, а було бажання і в кафе сходити, і дівчину на побачення запросити. Це бажання і спонукало шукати нових шляхів заробітку.
Я Богу дякую і батькам, що народився бізнесменом. Перші спроби додаткового заробітку полягали у поїздках до Києва, купівлі шоколаду і його реалізації в гуртожитку. Це були – Снікерс, Баунті та Леон. На Леоні я мав більший чистий прибуток. Так я почав формувати стартовий капітал. Потім разом з братом вирішив возити шпалери на Білорусію, бо цим славився наш Калуш. Так ми заробляли 10 доларів за поїздку, а згодом і 30 доларів за поїздку – це був вищий пілотаж. Коли ми з братом вже мали гроші на купівлю власної партії шпалер і на дорогу – то неймовірно пишались собою.
Кажуть, що перший серйозний дохід потрібно витратити так, щоб пам'ять про нього залишилася на все життя. Що ви собі придбали?
Перші зароблені 30 доларів чистого прибутку ми потратили на дуже модні того часу шкіряні боти. Так як в нас з молодшим братом був один розмір, то я будні дні носив їх в інститут, а він одягав ці ж шкіряні боти на вихідні на дискотеку і був там найкрутішим.
Що було далі?
Я з дитинства займався також фотографією – це було моє хобі. Тоді ж почався час «кольорової фотографії». Я переговорив зі знайомими з Франківська і сказав, що хотів би займатися цією справою більш професійно в Калуші. Так я поставив перший пункт по прийому фотографії. Ми збирали плівки, передавали їх на Франківськ, звідти вони їхали у Перемишель, там проявлялися, оброблялися і готові фотографії вже відправлялися назад. Друк фотографії займав цілий тиждень.
Коли ви стартували?
У 1993 році. Це був першопочаток. В Україні тоді кольорової фотографії ще не було. Потім на ринок зайшла відома фото компанія «Фокус», ми тоді мали назву «Foto Express».
А як зараз називається ваша фірма?
Наша фірма називається «Сако» з 1999 року.
Розвитку вашої справи сприяло налагодження власного виробництва. Розкажіть, як в Калуші з’явилася перша фото-лабораторія?
Перша лабораторія, яку ми взяли, коштувала 10 тисяч доларів. Тоді для мене ця сума прирівнювалась до нинішніх 10 мільйонів. Бо зарплата батька за місяць була до 10 доларів. Якась частина суми в мене була, але не вся. Коли ми їздили в Польщу за товаром, то купували його на фірмі, яка продавала і фотолабораторії. Ми порядно і коректно себе поводили і подружилися з власниками. Одного разу мене запитали, чому я не купую власну лабораторію, на що я відповів, що не маю необхідної суми грошей, 5 тисяч маю, а 10 - ні. Наступного разу мене запросили подивитися на одну з лабораторій і запропонували купити її за 10 тисяч, 5 заплатити одразу, а ще 5 мав повернути протягом року. Тоді був високий «БУМ» на фотографію і за три місяці ми повернули всю суму. Так у 1997 році ми поставили свою лабораторію. В Калуші – це була друга лабораторія, щоб себе застрахувати я відкрив ще один бізнес – канцтовари, оскільки боявся демпінгу цін на фотографію. Зараз цей напрямок розширився, а фотографія – це вже спадаючий напрямок.
Чому сьогодні фотографія є менш прибутковим бізнес-напрямком, ніж раніше?
Фотографія втратила свою цінність з розвитком інформаційних технологій, коли люди почали зберігати фотографії на цифрових носіях. Ми раніше з кожної поїздки і плівки роздруковували стопки фотографій і 30 найкращих відбирали в альбом. А от з 2004 року в мене взагалі немає альбомів, все зберігається на комп’ютері. І у більшості людей так само.
Чим ви займаєтеся сьогодні?
Сьогодні я став лінивий. Я прагну бізнесу присвячувати мінімум часу, а більше займатися родиною, собою та отримувати задоволення від того, що Бог подарував мені таке життя. Тому я вирішив створити керуючу компанію, яка зараз управляє бізнесами і виконує функцію власника. Я переконаний, що на певній стадії власники більше заважають, ніж допомагають. Я створив Наглядову Раду, щоб власники усіх бізнес-напрямів, до яких я маю відношення, створювали стратегію. Хоча ми ще розприділяємо функції між собою.
Які саме бізнес-напрямки ви очолюєте?
Це мережа магазинів фотодруку і канцтоварів. Також ми виготовляємо рами на замовлення «Світ рам». Свого часу ми відкрили спортивно-оздоровчий комплекс «СОК» на 1100 кв.м в Калуші. Там є три фітнес-зали, сауна, тренажерний зал, який є одним з найкращих в Західній Україні. Окрім того, ми займаємося напрямком нерухомості та виготовленням дитячих майданчиків.
Що ви вважаєте своїм найуспішнішим проектом?
Раніше своїм найбільшим успіхом я вважав створення мережі фото і канцелярських магазинів, а зараз – те, що я побачив, як це можна множити. Із двох прийомок ми за два роки заснували 48 магазинів. Це колосальне зростання, це був хороший продукт, бо фотографія тоді була в тренді, а ми славилися дуже хорошим сервісом. Також успіх в тому, що ми завжди дивилися в майбутнє, бо рано чи пізно будь-який бізнес має свій підйом і спад. В свій час я підсвідомо зрозумів, що варто мати свої приміщення, а не користуватися орендованими. Ми викупили те, з чого все починалося і розбудували той магазин з 217 квадратів до 750, в Івано-Франківську я купив однокімнатну квартиру 55 кв.м. з землею і побудував там 5-ти поверховий будинок на 550 кв.м., також ми збудували свій торговий центр. Цього року я був на бізнес-форумі Україна-Канада, де представляли новітні ІТ-технології, і по завершенні все одно зрозумів, що немає нічого краще, ніж нерухомість.
Яка ваша риса характеру зіграла ключову роль в тому, що ви дійсно стали успішним бізнесменом?
Наполегливість, а також бажання вчитися. Я постійно вчився і через це, напевно своїх дітей привів у Бізнес-школу «MiniBoss». У 2007 році я закінчив Київський міжнародний інститут менеджмент, який заснував Михайло Гаврилишин. Окрім того, в 2011 році я пішов вчитися в Школу власників бізнесу О. Висоцького, саме вони мені пообіцяли навчити мене, як зробити так, щоб бізнес працював на мене, а я йому присвячував мінімум часу. Навчаючись в цій школі, я створив Керуючу Компанію. Хоча по завершенню, я зізнався, що кілька разів хотів підійти і задушити тренера, бо я прийшов вчитися для того, щоб нічого не робити, а я там так «пахав», що, напевно, я так не працював з дня заснування свого бізнесу. І це дало свій результат.
Зараз в мене достатньо часу займатися тим, що я хочу і люблю. І головне, що в мене є команда, якій я показую щось нове, а вона це одразу втілює. Моя найсильніша сторона – це стратегічне бачення і мислення, в мене розписані плани 20 років наперед, я їх постійно коригую і змінюю, але багато чого реалізовую. Я – мрійник, я переконаний, що в світі все зароджується в мозку людини, поки ти не розумієш, що ти хочеш, ти ніколи цього не втілиш в життя.
Яка бізнес-література сформувала вашу свідомість?
Це книга «Багатий тато, бідний тато». Я зараз розумію, що будинок, який я будую – це самий великий пасив, а не актив, як я раніше думав. Ще книги Висоцького: «Малый бизнес – большая игра», а з художньої – я обожнюю притчі Бруно Фереро. Коли мені важко заснути, то постійно їх перечитую. В мене всюди стоять закладки по темах. Зараз нову збірку замовив в паперовому варіанті.
Бог подарував вам можливість стати не тільки успішним бізнесменом, але й хорошим сім’янином і люблячим татом. Розкажіть більше про своїх найрідніших.
В мене прекрасна дружина і троє чудових дітей – Ліза, Сашко та Настя. Ми зараз будуємо будинок і плануємо там зустрічати Різдво. Діти з дизайнерами повністю самі розробляли дизайн своїх кімнат. Настя замовила пшеничний колір стін, Сашко – «Літачки». Діти принципово замовляли своє. Я стараюся дітей долучати до всіх процесів, які відбуваються в сім’ї. Старша ходить зі мною і на бізнесові наради. Я раніше читав казки дітям, а одного разу запропонував розповісти замість казки, як я починав бізнес. І їм це більше сподобалося, дуже важливо з дітьми обговорювати з чого все починалося. Я був шокований, що коли я пояснював, то син кілька разів перепитував, то що не було так багато магазинів, як зараз, одразу? Син думав, що так було одразу, що це в тата було з народження. Так само, чим більше розповідаєш про життя бабусі, прабабусі – тим більше дитина починає і їх цінувати.
Моя дружина – прекрасний фінансовий фахівець та порадник. До народження дітей вона дуже багато допомагала, а після їхнього народження вона, звичайно, почала більше займатися дітьми. Певний час ми працювали разом, але в нас було багато сімейних сварок, які починалися на роботі. Тому ми прийняли рішення працювати окремо. Зараз, окрім того, що вона прекрасна мама і берегиня домашнього вогнища, вона ще й успішний підприємець у своїй сфері і має 5 своїх магазинів посуду «Богемія».
Якщо б у вас була можливість дати дітям лише одну пораду, яка б допомогла б їм у житті. Що б ви порадили?
Я б порадив вибрати улюблену справу, стати в ній найкращими і за це отримувати достойну фінансову винагороду, чого б вистачало на хороше життя. В мене на сімейному гербі пише: «Сій добро – повернеться сторицею».
Кредо бізнес-компанії Полицького Миколи Ярославовича звучить так: «Розвиток суспільства, що вміє бачити і отримувати задоволення від кожної миті життя». І цей принцип він втілює не лише в роботі, а й у своїй сім’ї, де кожен, будучи окремою індивідуальністю, намагається досягнути найбільших успіхів, щоб розділити їх зі своїми найріднішими людьми і зробити оточуючий світ ще кращим і добрішим!
Сьогодні друкованою фотографією нікого не здивуєш, чого не скажеш про початок 90-х років. У той час не всі люди мали власні фотоапарати, а в Західній Україні взагалі кольорову друковану фотографію ще не виготовляли. Всі кольорові світлини українців з фотоплівки друкувалися в Польщі. Полицький Микола Ярославович тоді зі свого хобі – фотографії – започаткував справу свого життя, яка сьогодні дала старт досить успішному бізнесу і розвитку ще багатьох бізнес-напрямків.
Ми знаємо, що сьогодні ви успішний підприємець. Розкажіть, коли у вас виникли перші бізнес-ідеї, хто був поруч, хто підтримував вашу ініціативу? Як ви відкрили бізнесмена в собі?
На другому курсі в інституті мама давала мені 10 карбованців на тиждень, а батьки, будучи простими робочими, для цього навіть відмовляли собі в багатьох речах. Я це розумів. Мені 10-и карбованців вистачало суто на те, щоб поїсти в інституті, а було бажання і в кафе сходити, і дівчину на побачення запросити. Це бажання і спонукало шукати нових шляхів заробітку.
Я Богу дякую і батькам, що народився бізнесменом. Перші спроби додаткового заробітку полягали у поїздках до Києва, купівлі шоколаду і його реалізації в гуртожитку. Це були – Снікерс, Баунті та Леон. На Леоні я мав більший чистий прибуток. Так я почав формувати стартовий капітал. Потім разом з братом вирішив возити шпалери на Білорусію, бо цим славився наш Калуш. Так ми заробляли 10 доларів за поїздку, а згодом і 30 доларів за поїздку – це був вищий пілотаж. Коли ми з братом вже мали гроші на купівлю власної партії шпалер і на дорогу – то неймовірно пишались собою.
Кажуть, що перший серйозний дохід потрібно витратити так, щоб пам'ять про нього залишилася на все життя. Що ви собі придбали?
Перші зароблені 30 доларів чистого прибутку ми потратили на дуже модні того часу шкіряні боти. Так як в нас з молодшим братом був один розмір, то я будні дні носив їх в інститут, а він одягав ці ж шкіряні боти на вихідні на дискотеку і був там найкрутішим.
Що було далі?
Я з дитинства займався також фотографією – це було моє хобі. Тоді ж почався час «кольорової фотографії». Я переговорив зі знайомими з Франківська і сказав, що хотів би займатися цією справою більш професійно в Калуші. Так я поставив перший пункт по прийому фотографії. Ми збирали плівки, передавали їх на Франківськ, звідти вони їхали у Перемишель, там проявлялися, оброблялися і готові фотографії вже відправлялися назад. Друк фотографії займав цілий тиждень.
Коли ви стартували?
У 1993 році. Це був першопочаток. В Україні тоді кольорової фотографії ще не було. Потім на ринок зайшла відома фото компанія «Фокус», ми тоді мали назву «Foto Express».
А як зараз називається ваша фірма?
Наша фірма називається «Сако» з 1999 року.
Розвитку вашої справи сприяло налагодження власного виробництва. Розкажіть, як в Калуші з’явилася перша фото-лабораторія?
Перша лабораторія, яку ми взяли, коштувала 10 тисяч доларів. Тоді для мене ця сума прирівнювалась до нинішніх 10 мільйонів. Бо зарплата батька за місяць була до 10 доларів. Якась частина суми в мене була, але не вся. Коли ми їздили в Польщу за товаром, то купували його на фірмі, яка продавала і фотолабораторії. Ми порядно і коректно себе поводили і подружилися з власниками. Одного разу мене запитали, чому я не купую власну лабораторію, на що я відповів, що не маю необхідної суми грошей, 5 тисяч маю, а 10 - ні. Наступного разу мене запросили подивитися на одну з лабораторій і запропонували купити її за 10 тисяч, 5 заплатити одразу, а ще 5 мав повернути протягом року. Тоді був високий «БУМ» на фотографію і за три місяці ми повернули всю суму. Так у 1997 році ми поставили свою лабораторію. В Калуші – це була друга лабораторія, щоб себе застрахувати я відкрив ще один бізнес – канцтовари, оскільки боявся демпінгу цін на фотографію. Зараз цей напрямок розширився, а фотографія – це вже спадаючий напрямок.
Чому сьогодні фотографія є менш прибутковим бізнес-напрямком, ніж раніше?
Фотографія втратила свою цінність з розвитком інформаційних технологій, коли люди почали зберігати фотографії на цифрових носіях. Ми раніше з кожної поїздки і плівки роздруковували стопки фотографій і 30 найкращих відбирали в альбом. А от з 2004 року в мене взагалі немає альбомів, все зберігається на комп’ютері. І у більшості людей так само.
Чим ви займаєтеся сьогодні?
Сьогодні я став лінивий. Я прагну бізнесу присвячувати мінімум часу, а більше займатися родиною, собою та отримувати задоволення від того, що Бог подарував мені таке життя. Тому я вирішив створити керуючу компанію, яка зараз управляє бізнесами і виконує функцію власника. Я переконаний, що на певній стадії власники більше заважають, ніж допомагають. Я створив Наглядову Раду, щоб власники усіх бізнес-напрямів, до яких я маю відношення, створювали стратегію. Хоча ми ще розприділяємо функції між собою.
Які саме бізнес-напрямки ви очолюєте?
Це мережа магазинів фотодруку і канцтоварів. Також ми виготовляємо рами на замовлення «Світ рам». Свого часу ми відкрили спортивно-оздоровчий комплекс «СОК» на 1100 кв.м в Калуші. Там є три фітнес-зали, сауна, тренажерний зал, який є одним з найкращих в Західній Україні. Окрім того, ми займаємося напрямком нерухомості та виготовленням дитячих майданчиків.
Що ви вважаєте своїм найуспішнішим проектом?
Раніше своїм найбільшим успіхом я вважав створення мережі фото і канцелярських магазинів, а зараз – те, що я побачив, як це можна множити. Із двох прийомок ми за два роки заснували 48 магазинів. Це колосальне зростання, це був хороший продукт, бо фотографія тоді була в тренді, а ми славилися дуже хорошим сервісом. Також успіх в тому, що ми завжди дивилися в майбутнє, бо рано чи пізно будь-який бізнес має свій підйом і спад. В свій час я підсвідомо зрозумів, що варто мати свої приміщення, а не користуватися орендованими. Ми викупили те, з чого все починалося і розбудували той магазин з 217 квадратів до 750, в Івано-Франківську я купив однокімнатну квартиру 55 кв.м. з землею і побудував там 5-ти поверховий будинок на 550 кв.м., також ми збудували свій торговий центр. Цього року я був на бізнес-форумі Україна-Канада, де представляли новітні ІТ-технології, і по завершенні все одно зрозумів, що немає нічого краще, ніж нерухомість.
Яка ваша риса характеру зіграла ключову роль в тому, що ви дійсно стали успішним бізнесменом?
Наполегливість, а також бажання вчитися. Я постійно вчився і через це, напевно своїх дітей привів у Бізнес-школу «MiniBoss». У 2007 році я закінчив Київський міжнародний інститут менеджмент, який заснував Михайло Гаврилишин. Окрім того, в 2011 році я пішов вчитися в Школу власників бізнесу О. Висоцького, саме вони мені пообіцяли навчити мене, як зробити так, щоб бізнес працював на мене, а я йому присвячував мінімум часу. Навчаючись в цій школі, я створив Керуючу Компанію. Хоча по завершенню, я зізнався, що кілька разів хотів підійти і задушити тренера, бо я прийшов вчитися для того, щоб нічого не робити, а я там так «пахав», що, напевно, я так не працював з дня заснування свого бізнесу. І це дало свій результат.
Зараз в мене достатньо часу займатися тим, що я хочу і люблю. І головне, що в мене є команда, якій я показую щось нове, а вона це одразу втілює. Моя найсильніша сторона – це стратегічне бачення і мислення, в мене розписані плани 20 років наперед, я їх постійно коригую і змінюю, але багато чого реалізовую. Я – мрійник, я переконаний, що в світі все зароджується в мозку людини, поки ти не розумієш, що ти хочеш, ти ніколи цього не втілиш в життя.
Яка бізнес-література сформувала вашу свідомість?
Це книга «Багатий тато, бідний тато». Я зараз розумію, що будинок, який я будую – це самий великий пасив, а не актив, як я раніше думав. Ще книги Висоцького: «Малый бизнес – большая игра», а з художньої – я обожнюю притчі Бруно Фереро. Коли мені важко заснути, то постійно їх перечитую. В мене всюди стоять закладки по темах. Зараз нову збірку замовив в паперовому варіанті.
Бог подарував вам можливість стати не тільки успішним бізнесменом, але й хорошим сім’янином і люблячим татом. Розкажіть більше про своїх найрідніших.
 |
Моя дружина – прекрасний фінансовий фахівець та порадник. До народження дітей вона дуже багато допомагала, а після їхнього народження вона, звичайно, почала більше займатися дітьми. Певний час ми працювали разом, але в нас було багато сімейних сварок, які починалися на роботі. Тому ми прийняли рішення працювати окремо. Зараз, окрім того, що вона прекрасна мама і берегиня домашнього вогнища, вона ще й успішний підприємець у своїй сфері і має 5 своїх магазинів посуду «Богемія».
Дуже важливо, що я своїх дітей не хочу змушувати бути бізнесменами і нав’язувати їм свою точку зору, нехай вони розвиваються в тому, в чому у них є талант. Коли я був у Швейцарії на практиці в Банку Ліхтенштейна, то там теж є управляюча компанія, яка керує активами сім’ї Ліхтенштейна. Один із заступників віце-президента банку є нащадок славнозвісного Ліхтенштейна. І ось він каже, що він в банку починав працювати касиром. В них вибирають працівників виключно за професійними здібностями. Йому це не заважає, бо в нього йдуть дивіденди, а він реалізується в тій сфері, яка йому подобається. Мені ця модель дуже сподобалася. Тому заснована мною Керуюча Компанія буде розвивати мій бізнес, незалежно від того чи захочуть мої діти бути бізнесменами чи ні. Якщо ж діти хотітимуть продовжити мою справу – то будь ласка, але знизу і доверху. Не захочуть – вони проживуть і на дивіденди, з голоду не помруть. Але я їм вже кажу, що більше 10 тисяч доларів не дам нікому.
Тобто стартувати кожен повинен самостійно? Для цього ви їх записали у Бізнес-школу «MiniBoss»?
Так, стартувати кожен має сам. Я готовий вкладати в навчання, цим я роблю їх сильнішими. Якщо я просто дам їм грошей – я зроблю їх слабшими, бо вони розслабляться. Я тут не тому, що хочу, щоб діти стали бізнесменами. Я був в Одесі на «Клубі Професійного Власника», де Ольга Азарова мала свій кейс і вона пояснила, що в бізнес-школі «MiniBoss» діти граються між собою, спілкуються, а вчитель-тренер визначає, які дитина має таланти. В мене в робочому щоденнику записано бажання виявити таланти моїх дітей і їх посилювати. Я розумію, що від навчання в бізнес-школі «MiniBoss» мої діти гірше не стануть, навпаки, чим швидше вони почнуть чути про економіку і розбиратися в ній, тим краще. Ось сьогодні вони пояснювали хресному, що таке гроші і як їх правильно витрачати – це приємно. Колись у когось з великих запитали, коли ж треба починати виховувати дітей – з зачаття. Вони вже значно старші, але все одно діти у ігровій формі краще сприймають всю інформацію і вона залишається в резерві.
Троє дітей – це велике щастя, але у кожного з них свій характер і до кожного потрібно знайти підхід чи не так?
Дійсно, всі троє – різні. Старша донька Ліза – ніжна, хороша, навіть якщо вередує, то потім перепрошує. Вона мріє бути банкіром і протягом років в неї ця позиція не міняється, хоча все ще може змінитися разів п’ять. Сашко – дуже впертий. Раніше я б сприймав це як великий негатив, а зараз я розумію, що це десь моя копія. Мене і в дитинстві, і зараз неможливо переконати в протилежному, якщо я вірю, що це правильно. В мене горить такий вогонь в очах, що я навіть, коли роблю щось неправильно – це часто обертається успіхом. Син дуже любить складати «LEGO», каже що хоче складати або продавати «LEGO» в майбутньому, щоб це була його професія. Я пояснюю, що він може бути і продавцем, і підприємцем в такому випадку. Він вирішив бути «LEGO»-підприємцем. Менша донька – малює, хоча ні в мене, ні в дружини такого таланту немає. Можливо це таланти, які в нас колись задушили. Хоча за першою освітою я механік і креслю класно.
Поділіться своїми сімейними традиціями та основними методами виховання дітей.
Ми християнська побожна сім’я, тому в нас традиція в неділю вранці разом стати до молитви, потім ми обіймаємося, цілуємося і бажаємо один одному хорошого дня. І коли хтось йде з дому, ми теж обіймаємось і бажаємо приємного дня та успіхів. Я раніше не надавав цьому значення. А одного дня вранці їхав за кордон, ми з Сашком поснідали разом, я зібрався і вийшов до ліфту. Чую – біжить, усі двері відкриває і кричить: «Татусь, щасливого тобі дня». Це так приємно і перекриває всі його капризи.
Окрім того, я ввів ігрову систему по балах. Раніше вони погано їли, а нагодувати трьох дітей не так просто. Система така: хто швидше з’їв – отримував три бали, другий – два, останній, якщо з’їв усе – то все одно отримував 1 бал. Так проблема з їжею зникла взагалі. Якщо вони себе добре поводять на навчанні в «MiniBoss», все мені переказують, розповідають, що запам’ятали на заняттях, то вони отримують по 5 балів. 1 бал=10 грн і за ці гроші вони можуть вибирати собі будь-що. І тут дуже важливо, що якщо ми їм не дозволяємо купувати жуйки, чіпси, то за гроші-бонуси вони можуть купити навіть це. Такий підхід дає дітям розуміння, що гроші не беруться нізвідки, а їх потрібно заробляти.
А система заборон існує?
Практично як такої її немає. Один раз Саша вдарив Настю і я зняв 5 балів. Натомість, ми більше мотивуємо. Донька ходить в гімназію імені Бахматюка і якщо вона буде вище середнього рівня в рейтингу успішності в класі, то поїде в бізнес-поїздку в ОАЕ разом з іншими учнями школи «MiniBoss». Якщо ж ні – то вона знає, що й сльози не допоможуть.
Відверто кажучи, я в школі взагалі трієчником був. І я, і бізнес-тренери теж вважають, що відмінники - це ідеальні ТОПи, менеджери, виконавці. Мені в університеті на попередньому захисті сказали, що я вже не студент, бо я «передер» у колеги підсумкову роботу. І за 2 тижні до захисту мені викладач дав нове завдання. Там було завдання на 4 ватмани креслення з теормеханіки. Вже ввечері в мене були 4 одногрупники, кожен з яких креслив по листу і все мені пояснював. Викладач був шокований, коли я на наступний день приніс всі 4 листи у тонких лініях і пояснюючу записку, і пояснив все, що він запитав. Викладач зізнався, що такої продуктивності праці ще не бачив.
Зараз ви багато уваги і часу приділяєте навчанню, бізнес-тренуванням, тобто, освіта є важливою складовою?
Я повторюсь, дітей вчити треба від зачаття, але не змушувати їх вчитися тому, що дитині не цікаво. Уроками з дітьми займається моя дружина, бо вона була медалістка, а я лише створюю мотивацію до навчання. Ми обираємо золоту середину і не робимо з дітей ботаніків. Ми не забираємо в них дитинство, не забираємо можливість мріяти.
Тобто стартувати кожен повинен самостійно? Для цього ви їх записали у Бізнес-школу «MiniBoss»?
Так, стартувати кожен має сам. Я готовий вкладати в навчання, цим я роблю їх сильнішими. Якщо я просто дам їм грошей – я зроблю їх слабшими, бо вони розслабляться. Я тут не тому, що хочу, щоб діти стали бізнесменами. Я був в Одесі на «Клубі Професійного Власника», де Ольга Азарова мала свій кейс і вона пояснила, що в бізнес-школі «MiniBoss» діти граються між собою, спілкуються, а вчитель-тренер визначає, які дитина має таланти. В мене в робочому щоденнику записано бажання виявити таланти моїх дітей і їх посилювати. Я розумію, що від навчання в бізнес-школі «MiniBoss» мої діти гірше не стануть, навпаки, чим швидше вони почнуть чути про економіку і розбиратися в ній, тим краще. Ось сьогодні вони пояснювали хресному, що таке гроші і як їх правильно витрачати – це приємно. Колись у когось з великих запитали, коли ж треба починати виховувати дітей – з зачаття. Вони вже значно старші, але все одно діти у ігровій формі краще сприймають всю інформацію і вона залишається в резерві.
Троє дітей – це велике щастя, але у кожного з них свій характер і до кожного потрібно знайти підхід чи не так?
Дійсно, всі троє – різні. Старша донька Ліза – ніжна, хороша, навіть якщо вередує, то потім перепрошує. Вона мріє бути банкіром і протягом років в неї ця позиція не міняється, хоча все ще може змінитися разів п’ять. Сашко – дуже впертий. Раніше я б сприймав це як великий негатив, а зараз я розумію, що це десь моя копія. Мене і в дитинстві, і зараз неможливо переконати в протилежному, якщо я вірю, що це правильно. В мене горить такий вогонь в очах, що я навіть, коли роблю щось неправильно – це часто обертається успіхом. Син дуже любить складати «LEGO», каже що хоче складати або продавати «LEGO» в майбутньому, щоб це була його професія. Я пояснюю, що він може бути і продавцем, і підприємцем в такому випадку. Він вирішив бути «LEGO»-підприємцем. Менша донька – малює, хоча ні в мене, ні в дружини такого таланту немає. Можливо це таланти, які в нас колись задушили. Хоча за першою освітою я механік і креслю класно.
Поділіться своїми сімейними традиціями та основними методами виховання дітей.
Ми християнська побожна сім’я, тому в нас традиція в неділю вранці разом стати до молитви, потім ми обіймаємося, цілуємося і бажаємо один одному хорошого дня. І коли хтось йде з дому, ми теж обіймаємось і бажаємо приємного дня та успіхів. Я раніше не надавав цьому значення. А одного дня вранці їхав за кордон, ми з Сашком поснідали разом, я зібрався і вийшов до ліфту. Чую – біжить, усі двері відкриває і кричить: «Татусь, щасливого тобі дня». Це так приємно і перекриває всі його капризи.
Окрім того, я ввів ігрову систему по балах. Раніше вони погано їли, а нагодувати трьох дітей не так просто. Система така: хто швидше з’їв – отримував три бали, другий – два, останній, якщо з’їв усе – то все одно отримував 1 бал. Так проблема з їжею зникла взагалі. Якщо вони себе добре поводять на навчанні в «MiniBoss», все мені переказують, розповідають, що запам’ятали на заняттях, то вони отримують по 5 балів. 1 бал=10 грн і за ці гроші вони можуть вибирати собі будь-що. І тут дуже важливо, що якщо ми їм не дозволяємо купувати жуйки, чіпси, то за гроші-бонуси вони можуть купити навіть це. Такий підхід дає дітям розуміння, що гроші не беруться нізвідки, а їх потрібно заробляти.
А система заборон існує?
Практично як такої її немає. Один раз Саша вдарив Настю і я зняв 5 балів. Натомість, ми більше мотивуємо. Донька ходить в гімназію імені Бахматюка і якщо вона буде вище середнього рівня в рейтингу успішності в класі, то поїде в бізнес-поїздку в ОАЕ разом з іншими учнями школи «MiniBoss». Якщо ж ні – то вона знає, що й сльози не допоможуть.
Відверто кажучи, я в школі взагалі трієчником був. І я, і бізнес-тренери теж вважають, що відмінники - це ідеальні ТОПи, менеджери, виконавці. Мені в університеті на попередньому захисті сказали, що я вже не студент, бо я «передер» у колеги підсумкову роботу. І за 2 тижні до захисту мені викладач дав нове завдання. Там було завдання на 4 ватмани креслення з теормеханіки. Вже ввечері в мене були 4 одногрупники, кожен з яких креслив по листу і все мені пояснював. Викладач був шокований, коли я на наступний день приніс всі 4 листи у тонких лініях і пояснюючу записку, і пояснив все, що він запитав. Викладач зізнався, що такої продуктивності праці ще не бачив.
Зараз ви багато уваги і часу приділяєте навчанню, бізнес-тренуванням, тобто, освіта є важливою складовою?
Я повторюсь, дітей вчити треба від зачаття, але не змушувати їх вчитися тому, що дитині не цікаво. Уроками з дітьми займається моя дружина, бо вона була медалістка, а я лише створюю мотивацію до навчання. Ми обираємо золоту середину і не робимо з дітей ботаніків. Ми не забираємо в них дитинство, не забираємо можливість мріяти.
Якщо б у вас була можливість дати дітям лише одну пораду, яка б допомогла б їм у житті. Що б ви порадили?
Я б порадив вибрати улюблену справу, стати в ній найкращими і за це отримувати достойну фінансову винагороду, чого б вистачало на хороше життя. В мене на сімейному гербі пише: «Сій добро – повернеться сторицею».
Кредо бізнес-компанії Полицького Миколи Ярославовича звучить так: «Розвиток суспільства, що вміє бачити і отримувати задоволення від кожної миті життя». І цей принцип він втілює не лише в роботі, а й у своїй сім’ї, де кожен, будучи окремою індивідуальністю, намагається досягнути найбільших успіхів, щоб розділити їх зі своїми найріднішими людьми і зробити оточуючий світ ще кращим і добрішим!
